Молінезії відносяться до так званих евригалінних риб, які можуть жити у великому діапазоні солоності. Ця особливість дозволяє використовувати їх у морських акваріумах. Особливо корисна молінезія для адаптації інших риб з природи до нових умов та нових кормів. Безстрашна та всеядна Моллі своїм прикладом показує сусідам, що все гаразд, ось це можна їсти, ось тут можна плавати. В карантинних акваріумах присутність молінезій значно знижує стрес у інших риб. Крім того, прісноводна молінезія ніколи не занесе морську інфекцію.
При утриманні в рифовому акваріумі моллінезія постійно общипує водорості на камінні, не чіпає корали, а під гарним морським світлом виглядає дуже цікаво.
Моллнезії дають потомство у повній морській солоності, але у рифі мальки стануть скоріше доповненням до раціону інших риб.
Як переводити молінезію та інших евригалінних риб на морську солоність? Тут думки бувають дуже різні, а відповідь треба шукати у фізіології наших рибок.
Осморегуляція у евригалінних риб може йти морським і прісноводним шляхом. Морський тип осморегуляції налаштований на компенсацію втрати води за умов, коли солі у зовнішньому середовищі більше, ніж у організмі риби. Тож морські риби п'ють воду. Так, рибки у морському акваріумі п'ють воду. Це, до речі, треба враховувати під час дозування ліків для морських риб. У прісній воді фізіологія протилежна: організм риби намагається зберегти концентрацію солі у внутрішніх рідинах, тому прісноводна риба не п'є воду і виводить велику кількість сечі.
Більшість риб здатні тільки на один із типів осморегуляції, але є деякі супергерої, яким під силу обидва. Зазвичай ці риби у природі пов'язані з естуаріями, тобто солонуватими водоймищами у гирлах річок, у місцях впадання річок в моря, загалом, на межах прісної та солоноЇ зон. Деякі види таких риб переходять із прісної води в солону і навпаки по декілька разів на день. Тобто перемикання осморегуляції в них відбувається дуже швидко.
Молінезія, яку просто закинули з прісної води до морської, зазвичай виживає, але так робити не треба. Для риби це все ж таки величезний стрес, і солоність – не єдиний параметр, до якого їй доводиться пристосовуватися.
Тривале поступове підвищення солоності за кілька днів теж не має великого сенсу. Перемикання на морську осморегуляцію у всіх риб, здатних на це фізіологічно, відбувається відразу, як тільки зовнішня солоність стає істотно вищою за внутрішню (0,9%). Насправді це означає, що набагато важливіше перевести рибу з нуля на десять проміле, ніж із десяти на тридцять. Переведення на невелику солоність можна зробити більш тривалим, а переведення на цільову солоність можна прискорити. Для цього чудово підходить звичайний крапельний метод. Молінезії на весь процес достатньо 3-4 годин. Те ж саме стосується дрібних скатофагусів, селеноток, бризгунів. Для великих риб тривалість адаптації можна збільшити до 10-12 годин. Згідно з дослідженнями, зябра та нирки евригалінних риб здатні швидко реагувати на зміну солоності, хоча адаптаційні зміни в тканинах цих органів можуть йти ще близько місяця.
